Мої статті

Задорожна Оксана Олександрівна

викладач фізики, класний керівник інклюзивної групи учнів

ДНЗ «Одеський центр професійно-технічної освіти»

місто Одеса,вул. Паустовського, 12

65111

+380672906369

oksana@ocpto.net

Організація та проведення виховної роботи класним керівником в інклюзивній групі ДНЗ «Одеський центр професійно-технічної освіти»

Щоб вести дітей за собою,

необхідно самому рухатись,

не зупиняючись

Навчання й виховання – це нероздільні складові освітнього процесу, кожна з яких має свою специфіку. Навчання орієнтоване на розвиток інтелектуальних здібностей учнів, а виховання – на формування й розвиток особистісних цінностей.

Сутність виховного процесу – це прищеплення дітям моральних норм і дій, настанови щодо ставлення до навчання, праці, оточуючих людей, формування почуттів, емоцій, загальнолюдських цінностей.

Виконання обов’язків класного керівника – це своєрідна місія наставника. Адже планування, організація і проведення роботи, що сприяє належній самореалізації та розвитку кожного учня – справа не легка.

Безперервний пошук, аналіз та синтез методів і прийомів взаємодії з учнями та їх батьками, їх повсякчасне вдосконалення – запорука успішної діяльності класного керівника.

Організація роботи класного керівника закладу ПО відрізняється від роботи шкільних колег. Це і коротший в часі інтервал взаємодії – лише три роки, і своєрідність віку підопічних: з 15 до 18 років (в середньому) – період «загостреної дорослості» юні, а ще, особливо відчутно на першому курсі навчання, - учнівське очікування чогось нового, кардинально відмінного від школи. І тому, дуже важливо наставникам своєчасно та віртуозно реагувати на виклики підопічних задля налаштування необхідних психологічних місточків довіри та відвертості задля успішної взаємодії з учнівським колективом в цілому і з кожним учнем окремо. Ще важливо врахувати той факт, що наставників кожна група учнів має два або три. Це класний керівник та майстер (майстри) виробничого навчання. Здавалося б має бути простіше, але, як показує досвід – не завжди. Справа в тому, що кожен педагог має своє бачення щодо способів та засобів організації та реалізації виховної роботи. І від злагодженості дій наставників, від їх уміння співпрацювати один з одним залежить успішність виховного процесу в групі. Мені доводилося організовувати спільну діяльність в учнівському колективі з різними майстрами та майстринями. «До спільного знаменника» приходили завжди, хоча з кожним напарником (напарницею) по-різному. З одними – складаючи план роботи, одразу розподіляли доручення і домовлялись про взаємозвітування; з іншими – вже в процесі роботи шукали шляхи єдиного педагогічного підходу до вирішення нагальних питань чи проблем; а з деякими – жодного разу спеціально ні про що не домовлялись, а інтуїтивно відчували професійну довіру, майстерність і готовність до співпраці. В кожному з випадків я пам’ятала, що фахом зобов’язана знаходити порозуміння з людьми, бути взірцем для наслідування не лише для учнів, а й для їх батьків та своїх колег. Творчість, винахідливість, педагогічний такт – риси, що допомагають подолати будь-які перешкоди та непорозуміння.

Робота класного керівника учнівського колективу дуже різножанрова. Це і скрупульознапаперова робота: облік присутності учнів та з`ясування причин їх відсутності; різноманітні звітування; оформлення особових справ; ведення журналів педспостережень; тестування та анкетування учнів з метою вивчення їх індивідуальних особливостей. Неминуча організаційна:планування виховної роботи на рік, місяць, на щодень; контроль належного зовнішнього вигляду учнів; слідкування за дотриманням графіка чергування; настанови щодо учнівського самоврядування. Віртуозна посередницька: між викладачами-предметниками і учнівською групою – відвідування уроків, участь в роботі методичного об`єднання класних керівників; між учнями та їх батьками – проведення батьківських всеобучів, індивідуальні консультації батьків щодо взаємодії з дітьми-підлітками. І, звичайно, – найрізноманітніша за видами взаємодії – творча: організація та проведення виховних годин, творчих вечорів, екскурсій, участь в тематичних заходах, святах, акціях, флеш-мобах, конкурсах та ін.

Науково й практично доведено [1], що всебічний розвиток вихованців передбачає їх самореалізацію в різних видах діяльності: в суспільно-корисній, організаторській, художньо-естетичній, спортивно-оздоровчій та ігровій роботі.

Тому плануючи роботу з юним колективом необхідно раціонально розподіляти час взаємодії, приділяючи належну увагу кожному напрямку.

         З вересня 2016 року мені довелося дещо реформувати свою стратегію щодо організації та реалізації роботи в закріпленій за мною групою. Причина – призначення мене класним керівником інклюзивної групи учнів, в ній з тридцяти учнів вісім мають порушення слуху. Це тепер я вже говорю колегам: «Сьогодні я вже впевнено можу сказати, що перші труднощі вже подолано, а нові форми та методи роботи стимулюють самовдосконалюватися. Особливе, тепле спілкування з надзвичайно людяними юнаками, які не чують або чують за певних умов, дає натхнення та наснагу.» А тоді я сприймала своє нове амплуа як виклик долі, випробування. Але керуючись народним прислів`ям: «Що не робиться, то все – на краще», я вирішила переглянути весь власний алгоритм діяльності класного керівника, проаналізувати його і спробувати, внісши певні корективи, адаптувати до використання в інклюзивній групі. Ці власні переконання та налаштування відбувалися ще до зустрічі з моєю новою групою.

Будучи заклопотаною власними справами, я досі рідко помічала, а якщо помічала, то й не задумувалась про особливості життя тих, хто має певні  порушення, а, отже, особливі потреби. Та й діти з особливими потребами досі навчались в спеціальних навчальних закладах. І лише в останні роки в нашій країні пішла мова про їх залучення до загальних дитячих колективів – почало впроваджуватись інклюзивне навчання. Почавши працювати в колективах, де є юнаки, що не чують, я відзначила, що частіше стала помічати на вулиці серед перехожих, в супермаркетах – серед касирів, на базарі – серед продавців людей, які спілкуються мовою жестів. Я абсолютно інакше стала реагувати на них: не байдужо, а прагнучи знайти порозуміння: чи використанням жестів, чи хоча б мімічно, посміхнувшись, мені хочеться заявити їм про своє дружнє налаштування, доброзичливе ставлення, готовність до спілкування, взаємодії.

 Переконана, що для сучасного суспільства необхідні певні соціальні проекти, які привертатимуть увагу громадян до людей з особливими потребами з метою полегшення їх соціалізації. Такі процеси корисні і для родин повносправних дітей. Інклюзивна практика дає їм можливість збагатити свій досвід новими важливими видами стосунків. Вони більше дізнаються про людські відмінності, про те, якого догляду потребують  діти з особливими потребами. Родини опановують нові види взаємної допомоги,  що сприяє згуртуванню суспільства [2].  Адже саме належний рівень соціальної компетентності кожного члена соціуму забезпечить їх самореалізацію та самоствердження у майбутньому.

З впровадженням інклюзивної освіти в нашому начальному закладі постало нове завдання перед усіма викладачами та майстрами виробничого навчання: навчитись працювати по-новому. Причому додаткового часу на навчання самих наставників не було. Методом власних спроб і, звичайно, певних помилок, кожен намагався спланувати свою діяльність в інклюзивних групах так, аби взаємодія та виховання були успішними для учнів з різними можливостями та потребами.

Виховний та й в цілому освітній процес – це речі, що потребують вдосконалення повсякчас, а особливо тоді, коли вносяться певні зміни. Наставництво в групах, де є  діти з особливими потребами спонукало всіх нас до пошуку нових методів, прийомів та форм взаємодії класних керівників, викладачів та майстрів виробничого навчання зі своїми підопічними.      

Слід відзначити, що в нашому навчальному закладі учні з особливими освітніми потребами  не лише набувають професійних знань, а й отримують належне формування життєвої компетенції. Тісна взаємодія молоді з різними можливостями сприяє вдосконалення комунікативної компетенції всіх її учасників. Прагнення до безпосереднього спілкування підлітків з різними можливостями між собою (без перекладача жестової мови), спонукає до вивчення мови жестів не лише викладачами, а й охочими учнями. Крім вивчення жестової мови, учасники взаємодії більше уваги стали приділяти виразу обличчя, міміці, частіше посміхатися, адже для людей з порушеннями слуху велику частину інформації несе саме емоційний стан і вигляд співрозмовника. Спілкування з однолітками, які мають особливі потреби, але є настільки відкритими, щирими і компанійськими спонукає до переосмислення життєвих цінностей, мотивує прагнення до саморозвитку, самовдосконалення, самореалізації.

Звичайно, що планувати, організовувати та реалізовувати належну роботу в інклюзивних групах значно складніше, ніж у звичайних. Та при злагодженій роботі всього педагогічного колективу, завдяки систематичним всеобучам в даному напрямку, ми вже можемо впевнено стверджувати, що напрацювали певну технологію забезпечення доступності освітнього простору професійно-технічного навчального закладу для учнів з порушеннями слуху.

Щодо здібностей, то необхідно підкреслити, що учні з вадами слуху вирізняються наполегливістю, старанністю та сумлінністю при виконанні практичних завдань. Працюючи за алгоритмом чітко дотримуються необхідної послідовності дій, а отримавши завдання творче – нерідко дивують оригінальністю ідей. Таке відношення до роботи сприяє стараннішому ставленню інших учнів до  виконання завдань.

Отже, організація виховного процесу, спрямованого за формування соціальної компетентності особистості учня з особливими потребами, полягає у створенні умов для формування у нього досвіду пізнавальної діяльності, різних способів та досвіду практичної і творчої діяльності, інтеграцію теоретичного і практичного змісту освіти, а також ціннісного ставлення до навколишньої дійсності.

Моя концепція взаємодії класного керівника з групою учнів – це співпраця. Її стратегічні напрямки – це самоосвіта, самовиховання, самоуправління та соціальна активність учнів. Задля реалізації використовую надбання Василя Сухомлинського: «10 Не можна», «Азбуку моральної культури». Для власної самоосвіти керуюсь його ж «Сотнею порад для вчителя». Прагну бути для своїх підопічних авторитетом, знову ж таки, за Сухомлинським: не звеличена і відокремлена від дітей ерудицією, вимогами і формальним управлінням, а налаштовуючи багатогранні емоційні стосунки з ними в дружному колективі, де вчитель не лише наставник, а друг і товариш, який завжди знайде час аби вислухати, зрозуміти, порадити, допомогти. Належну увагу приділяю спілкуванню зі своїми учнями, адже формування особистості відбувається в різних ситуаціях її діяльності і комунікації, а потяг до спілкування зумовлений природними потребами людини, є для неї рушієм  до дії.

Направляючи власну діяльність  на виконання педагогічних завдань, створюю чітку структуру – цикл взаємопов’язаних, логічно-послідовних операцій, кожна з яких є обов’язковою складовою цілісного виховного процесу.

При плануванні виховної роботи крім визначення цілей, форм і засобів виховання учнів, чимало уваги приділяю обранню оптимального змісту і структури плану роботи на рік. Адже за змістом план має бути спрямованим на формування та розвиток в учнів особистісних рис гідних громадян України: розвиненої духовності, моральної, художньо-естетичної, трудової, екологічної культури; виховання шанобливого ставлення до сім`ї, родини, Батьківщини.  Є серед напрямків діяльності очолюваного мною учнівського колективу і туристично-краєзнавча робота, і правовиховна, і формування здорового способу життя. Планом передбачаю участь учнів групи в загальних заходах закладу, при цьому за пріоритет обираю той вид діяльності, що найрезультативніше сприяє розвитку особистостей учнів групи та забезпечує оригінальність учнівського колективу. Вибираючи способи та форми роботи, враховую пропозиції самих учнів та їх батьків і віддаю їм перевагу.

Від початку роботи в інклюзивній групі довелося більше уваги приділяти вивченню матеріалів медичного обстеження учнів, а саме: учнів з особливими освітніми потребами. Адже саме наставник має можливість досконало вивчити представлену в особових справах (медичних довідках) інформацію та донести її до колег – викладачів-предметників.

На мою думку, запорукою успішної виховної діяльності класного керівника є його тісна взаємодія – співпраця з батьками учня або особами, які їх заміняють. Не секрет, що сім`я значною мірою впливає на процес розвитку особистості учня. Враховуючи, що у великої кількості учнів ЗПО неповні сім`ї, чимала кількість учнів мають статус сиріт, налагодження стосунків дітей з наставниками – процес тривалий, потребує терпіння задля завоювання учнівської довіри та товариських стосунків.   

Періодичність різноманітних обов’язків класного керівника різна, тому, для власної зручності, складаю так звану циклограму діяльності, де чітко зазначаю завдання: щоденні, щотижневі, щомісячні, семестрові, річні.

Учні з особливими потребами, як і повносправні учні, мають неповторний набір лише їм притаманних рис характеру, ступінь відповідальності, ставлення до навчання та рівень навчальних досягнень, набір моральних якостей, смаки та вподобання, спосіб спілкування та коло співбесідників. Для підтвердження наводжу стислі відомості моїх педагогічних спостережень за учнями з особливими освітніми потребами підопічної мені групи.

Мандрик Микола Ігорович - скромний, врівноважений, дуже комунікабельний юнак; старанний, активний, наполегливий, працелюбний учень; доброзичливий, чесний, чуйний товариш; відповідальний, надійний, сумлінний, помічник. Мандрик М. чує співрозмовника на відстані не більше 0,5 метра, вміє говорити. Лексичний запас не великий, але він не соромлячись перепитує значення слів, які не розуміє. Добре володіє мовою жестів, але прагне спілкуватися усним мовленням. Висловлюючись письмово, надсилаючи повідомлення в соцмережах, будує достатньо зрозумілі речення, використовує розділові знаки. Микола відкритий і прагне спілкуватися з оточуючими людьми. Добре володіє мовою жестів, із задоволенням вчить ній охочих товаришів і наставників.

Миронов Андрій Андрійович - веселий, врівноважений, сором’язливий юнак; пасивний, іноді ледачкуватий учень; доброзичливий, справедливий товариш; відповідальний, старанний помічник. Андрій використовує слуховий апарат, вміє говорити. Лексичний запас не великий. Миронов А. не завжди розуміє співбесідника, через сором’язливість рідко перепитує незрозумілі слова чи речення. Він доброзичливий, товариський, але інколи віддає перевагу іграм на планшеті замість спілкування з товаришами. Добре володіє жестовою мовою. Письмового листування уникає.

Обоянов Микола Вікторович - життєрадісний, доброзичливий, юнак; сором’язливий але дуже старанний учень; добрий, відвертий і довірливий товариш; відповідальний, відданий помічник. Микола чує співрозмовника, який поруч з ним, читає по губах. Добре володіє жестовою мовою. Соромиться висловлюватися усно, проте активно і охоче спілкується з товаришами мовою жестів. Письмового листування уникає.        

Разуменко Віктор Васильович - веселий, відвертий, сміливий юнак; малоактивний учень; добрий, життєрадісний товариш; вірний, надійний помічник. Віктор чує на невеликій відстані, може і прагне висловлюватися усно, хоча лексичний запас небагатий і мова не дуже виразна. Разуменко В. не соромиться свого мовлення і наполегливо пояснює співрозмовнику, що саме він прагне повідомити. Письмового листування уникає. Добре володіє мовою жестів, із задоволенням вчить ній охочих товаришів і наставників.

Максименко Максим Олексійович - стриманий, врівноважений юнак; пасивний, ледачкуватий учень; чесний, надійний товариш; сумлінний, відповідальний помічник. Максим чує співрозмовника на невеликій відстані, вміє говорити, але віддає перевагу висловлюванням мовою жестів. Максим займається спортом і, зі слів його тренера, ставиться до занять дуже відповідально, докладаючи максимум власних зусиль. Максименко М. доволі скритний і лише у колі найближчих друзів він активний співрозмовник. Письмового листування уникає, хоча лексичний запас достатній.

Юкша Дмитро Сергійович - сором’язливий, стриманий юнак. відповідальний, старанний учень. доброзичливий, чесний, відданий товариш. надійний, старанний помічник. Дмитро не чує і не вміє говорити, спілкується лише мовою жестів. Юкша Д. дуже  скритний, активний співрозмовник лише у колі найближчих товаришів. Письмового листування уникає, впевнено почувається лише при наявності перекладача жестової мови, або товаришів, які трохи чують і вміють висловлюватися усно і жестами. Дмитро з малечку займається спортом.

Доля Станіслав Сергійович - доброзичливий, комунікабельний юнак,

ледачкуватий, пасивний учень. Станіслав відособлений, не прагне товариських стосунків з одногрупниками, уникає доручень та завдань. Доля С. не чує і не вміє говорити, спілкується лише мовою жестів. Поводиться самовпевнено, спілкується лише за власної потреби чи ініціативи. Часто пропускає заняття, вигадуючи причини – хитрує. Письмового листування уникає.

Петухов Данило Анатолійович - скритний, скромний юнак, ледачкуватий, пасивний учень, відособлений, уникає спілкування з одногрупниками, уникає доручень та завдань. Данило не чує, не вміє говорити, спілкується лише мовою жестів. Коло співбесідників  вузьке, лише за потреби – через перекладача. Петухов Д. хитрує, викликає співчуття і прагне поблажки. Часто без поважних причин пропускає заняття. Письмового листування уникає.

Створення куточка групи – один із способів згуртування учнівського колективу. Інформація, яка цікава і цінна для кожного учня групи об`єднує моїх підопічних. Тому я дуже ретельно її відбираю та намагаюсь залучати самих вихованців до цього процесу. До речі, комплектуючи дошку пошани, мої теперішні юнаки запитали мене чи маю я якісь грамоти для висвітлення власних досягнень поруч з їхніми. Здивувавшись, а можливо навіть збентежившись, я, опанувала себе і сказала, що охоче приєднаюсь до спільної з учнями слави. Тепер маємо зону спільної гордості.

Від запровадження інклюзивного навчання в нашому освітньому закладі, все зростає кількість повносправних учнів та учениць, які прагнуть взяти участь в заходах, що мають на меті: покращити взаєморозуміння, «наблизити» учнів з порушеннями слуху до єдиної учнівської родини, виявити їм свою рівноправність з ними. Пропоную вам власні публікації в соціальній мережі, використовуваній в нашому закладі, про відзначення Міжнародного дня людей з порушеннями слуху в ДНЗ «Одеський центр професійно-технічної освіти» (далі – ДНЗ ОЦПТО).

"Ми різні, але ми рівні" - гасло урочистостей з нагоди Міжнародного для людей з порушеннями слуху в ДНЗ ОЦПТО. Тематична лінійка, інтерактивний урок, флешмоб, години спілкування, конкурси стіннівок та декламування віршів з супроводом жестів - все це покликано донести учням з порушеннями слуху їх рівноправність в великій родині навчального закладу.  Учасники заходів щиро демонстрували прагнення порозумітися, засвідчували неабиякі навички мови жестів, переконливо виявляли свої почуття та емоції, доводячи щедрість сердець, толерантність, чуйність, людяність [3].‹

До Міжнародного дня людей з порушеннями слуху для учнів інклюзивної групи №11 ДНЗ ОЦПТО класним керівником Задорожною О.О. проведено виховну годину на тему: «З жестовою мовою ми рівноправні!».
Особливо переконувати юнаків в необхідності нам, людям, що чують, вивчати мову жестів задля порозуміннями з нечуючими не довелося. Адже вже другий рік поспіль вони разом з наставницею оволодівають найпростішими рухами жестової мови аби друзям-одногрупникам було комфортно. Всі разом, на власному досвіді пересвідчилися, що хлопці з порушеннями слуху прагнуть рівних вимог, однакових підходів, доручень. В різних видах діяльності вони виявляють зразкову сумлінність та наполегливість, доводячи власну здатність до виконання всіх можливих завдань. Важливо лише донести їм завдання, чітко пояснити його, а тут без жестової мови не впоратися. Тож висновок зустрічі сформулювали разом: «Ми різні, але ми – рівні! З жестовою мовою ми рівноправні!»
Хвилюючим моментом спілкування був перегляд жестового супроводу пісні Христини Соловій «Тримай мене міцно». Це послужило переконливим доказом слів класного керівника щодо використання мови жестів як більш зворушливого способу передачі інформації. «Всі ми від народження використовуємо невербальні способи висловлювання – жестикуляцію. А якби ми поруч з усним мовленням вивчали і мову жестів – ми б зробили наш світ доступнішим для тих, хто не чує. Не вони, а ми маємо, мусимо робити те, що можемо: вчити жестову мову, аби зробити життя світлішим для людей з особливими потребами. Пам’ятаймо, ми можемо покращити світ навколо. Гарні вчинки породжують і примножують добро. Будьмо добрими, толерантними, гідними людьми!» - завершальні слова зустрічі від наставниці [4.

Задорожна О.О.,

викладач фізики ДНЗ ОЦПТО міста Одеси, 

oksana@ocpto.net

ПРОФЕСІЙНА МОБІЛЬНІСТЬ  ПЕДАГОГА – ВИМОГА СЬОГОДЕННЯ

Дана робота присвячена сучасній педагогічній проблемі, що полягає в з’ясуванні  значення професійної мобільності для успішної діяльності педагога сьогодення. Наведені приклади з власного досвіду, що свідчать про актуальність даної теми.

Данная работа посвящена современной педагогической проблеме, которая заключается в выяснении значения профессиональной мобильности для успешной деятельности педагога современности. Приведены примеры из собственного опыта, что доказывает актуальность данной темы.

This paper is devoted to modern pedagogical problem, which is to clarify the importance of professional mobility for the successful educator of today. Examples from your own experience that illustrate the pertinence of the topic.

Незважаючи на поширену думку, що ми - педагоги - є найдосвідченішими представниками суспільства, я спробую довести, що і  нам необхідно вміти не лише вчити, а і вчитися та змінюватися все життя.

У Національній доктрині розвитку освіти в Україні в XXI столітті [1] зазначено, що сучасний етап характеризується пошуками оптимальних шляхів підготовки підростаючого покоління до життя, максимальній реалізації творчого потенціалу як учителя, так і учня. Одним з головних завдань, визначених у Державній національній програмі «Освіта» («Україна XXI століття») [2] та Законі України «Про загальну середню освіту» [3], є формування освіченої, творчої особистості, яка вміє самостійно й критично мислити, працювати в різних ситуаціях. Тобто, з огляду на визначені пріоритети, найважливішим для держави є виховання людини інноваційного типу мислення та культури.

Суспільство вимагає від випускника ПТНЗ не лише глибоких теоретичних знань, а й здатності самостійно їх застосовувати в нестандартних життєвих ситуаціях. Сучасний ринок праці ставить високі вимоги перед молодими фахівцями. У всіх сферах діяльності все більшого значення набувають такі якості як соціальна відповідальність, адекватне сприйняття та реагування на нові фактори, самостійність та оперативність у прийнятті рішень, готовність швидко адаптуватися до нових умов  та інші якості, що визначають соціальну та професійну мобільність особистості.

Основною сферою, що забезпечує формування мобільної та конкурентоспроможної особистості, є освіта. Отже, прикладом мобільної особи має стати саме вчитель і він, власним прикладом має демонструвати здібності до безперервного навчання.

Виклики сучасного суспільства, що стрімко розвивається, нова генерація дітей, які вимагають від учителя іншої ролі та місця у порівнянні з минулим століттям, зміна цінностей та  освітньої парадигми спонукають звернути увагу на проблему формування професійної мобільності вчителя як інтегрованої якості особистості,  що необхідна для її успішної життєдіяльності в умовах сучасного ринку праці. Професійна мобільність виявляється у готовності та здатності до швидкої зміни завдань і видів професійно-педагогічної діяльності, творчої зміни стилю та змісту своєї діяльності, планування та здійснення саморозвитку, попередження професійних деформацій та професійного вигорання.

Відмова від стереотипів, здатність до інновацій, інтерес до нового, але при цьому критичне осмислення запропонованого, вміння підібрати найбільш ефективну для рішення педагогічної задачі технологію – все це визначає мобільність педагога.

Чому ж довелося вчитися після здобуття диплому магістра фізики, приступивши до роботи викладачем ДНЗ ОЦПТО?

         Internet. Як відомо, фізика – наука експериментальна, а кабінет фізики насичений різним фізичним обладнанням, за допомогою якого розкриваються всі секрети та закономірності фізичних явищ. Але теперішніх дітей часто називають «Віртуалами», бо вони багато часу проводять у віртуальному світі, використовуючи Internet. Привернути увагу учнів, не використовуючи того, чим вони живуть не можливо, тому я намагаюсь регулярно поруч із «живим» експериментом демонструвати віртуальний (підбірка виробництва Квазар-Мікро так і називається «Віртуальна фізична лабораторія»), або надавати посилання аналогічного в мережі Internet. Тим паче, демонстрація сучасних комп’ютерних анімацій з усіх розділів фізики, а особливо, з квантової та ядерної фізики є неперевершеним способом донесення інформації.

         Смартфони. Невід’ємним елементом майже кожного учня сьогодні є смартфон. Навчити своїх учнів використовувати його якомога раціональніше – ось яке завдання я ставлю перед собою. Не лише використовувати  калькулятор, секундомір та підбирати інформацію для повідомлень, а й аналізувати схеми чи таблиці, що використовуються на уроці (спеціально не готуючи їх друкований варіант). А навчальні проекти: систематичні консультації при їх підготовці, спільне коригування, та й можливість демонстрації результату з підказками на смартфоні стимулюють до роботи кожного учня.

         Соціальні мережі. Не секрет, що кожен з нас щодня певний час  приділяє спілкуванню в соціальних мережах, а наші учні й поготів. І це можна використати з користю. У нашому навчальному закладі заведені кола   в Вконтактах,  в Однокласниках,  в Фейсбуці та в Google+ за допомогою яких висвітлюються всі виховні та предметні заходи, оголошуються конкурси, їх умови та переможці; пропагуються: національно-патріотичний дух, здоровий спосіб життя та дотримання правил БЖД; учні мають можливість віртуально спілкуватися не лише з однолітками, а й з наставниками та адміністрацією. Особливу роль для нас має Classrum від Google+. Використовуючи можливості даного ресурсу ми надсилаємо додаткові творчі завдання з предметів для учнів і таким чином реалізовуємо індивідуальний  та диференціальний підхід до них, а ще й направляємо їх перебування в соцмережах в раціональне русло.  

         Інклюзивна освіта. З впровадженням інклюзивної освіти постало нове завдання перед викладачами та майстрами виробничого навчання у нашому навчальному закладі: навчитись працювати по-новому. Причому, додаткового часу на навчання самих наставників не було. Методом власних спроб і, звичайно, певних помилок, кожен намагається спланувати свою діяльність в інклюзивних групах так, аби навчання було доступним і успішним для учнів з різними можливостями та потребами.

Навчальний процес – це річ, що потребує вдосконалення повсякчас, а особливо тоді, коли вносяться певні зміни. Навчання дітей з особливими потребами спонукало до пошуку нових методів, прийомів та форм взаємодії викладачів та майстрів виробничого навчання зі своїми підопічними.

         Адміністрація нашого навчального закладу, розуміючи, що легким процес інклюзії не буде, звернувся за порадами до Сергєєвої Лариси Миколаївни – професора кафедри  державної служби і менеджменту освіти ЦІППО ДВНЗ «Університет менеджменту освіти» НАПН України, доктор педагогічних наук, професор. Періодично консультуючись та маючи вже певні напрацювання, вирішили, ініціювати проведення на базі ДНЗ ОЦПТО експерименту всеукраїнського рівня на тему: «Технологія забезпечення доступності освітнього простору професійно-технічного навчального закладу для учнів з порушеннями слуху».

         Задля реалізації експерименту в навчальному закладі, під керівництвом директора, створено творчу групу до складу якої входять творчі та активні викладачі та майстри виробничого навчання центру. Спланувавши роботу та розподіливши обов’язки, приступили до виконання  експерименту. Окрім виконання доручених завдань, колектив навчального закладу брав участь у низці науково-методичних семінарів, організованих адміністрацією центру задля пошуку оптимальних шляхів запровадження інклюзивного навчання в середовище профтеху.

         Як результат експерименту маємо успішне навчання в інклюзивних групах нашого навчального закладу 40 учнів з різним ступенем вад слуху. Вони здобувають професії «Штукатур; лицювальник-плиточник», «Електрозварник ручного зварювання», «Перукар», «Кухар; кондитер», «Манікюрник-педікюрник», « Монтажник санітарно-технічних систем та устаткування; монтажник гіпсокартонних конструкцій; електрозварник ручного зварювання».

Слід відзначити набуття учнями з особливими освітніми потребами в нашому навчальному закладі не лише професійних знань, а й належного формування життєвої компетенції. Тісна взаємодія учнів з різними можливостями сприяє вдосконалення комунікативної компетенції всіх її учасників. Прагнення до безпосереднього спілкування учнів з різними можливостями між собою (без перекладача жестової мови), спонукає до вивчення мови жестів не лише викладачами, а й охочими учнями. Крім вивчення жестової мови, учасники взаємодії більше уваги стали приділяти виразу обличчя, міміці, частіше посміхатися, адже для людей з вадами слуху велику частину інформації несе саме емоційний стан і вигляд співрозмовника. Спілкування з однолітками, які мають вади слуху, але є настільки відкритими, щирими і компанійськими спонукає до переосмислення життєвих цінностей, мотивує прагнення до саморозвитку, самовдосконалення, самореалізації.

Звичайно що, планувати, організовувати та реалізовувати належну роботу в інклюзивних групах значно складніше, ніж в звичайних. Та при злагодженій роботі всього педагогічного колективу, завдяки систематичним всеобучам в даному напрямку, ми вже можемо впевнено стверджувати, що напрацювали певну технологію забезпечення доступності освітнього простору професійно-технічного навчального закладу для учнів з порушеннями слуху. Ніхто з учасників експерименту не зупинятиметься на досягнутому, ми прагнутимемо подальшого вдосконалення навчального процесу в інклюзивних  та спеціальних групах. Маємо на меті якомога ширше впроваджувати в процес навчання учнів з вадами слуху сучасних педагогічних технологій задля підвищення їх пізнавальної активності та покращення рівня знань, умінь та навичок, а найголовніше – набуття ними тих необхідних компетенцій [4], що забезпечать їм належний рівень життя.

Інфографіка. Візуалізація навчального матеріалу завжди забезпечувала покращення рівня його сприйняття учнями, а коли маєш справу з учнями, які не чують або мають вади слуху, то вона є незамінним способом передачі інформації. Сучасний потік інформації, його об’єм та швидкість дещо лякають дорослих людей, які не встигають адаптуватися до таких стрімких змін, а от для сучасних дітей та молоді це звичні умови. Вони інакше сприймають світ, інформацію. Вони  не хочуть накопичувати почуте чи побачене, але готові аналізувати представлену графічно інформацію.

Оскільки сьогодні на телеекранах значна частина інформації супроводжена візуальним графічним представленням, а в ресурсах Internet пропонуються програми, які дають можливість самостійно опановувати інфографіку та власноруч створювати  зорові образи представленого матеріалу, ми – вчителі – не маємо права не вчити цьому наших учнів. А навчаючись та навчаючи цій техніці, повинні робити це, як і все інше, доступно, послідовно та досконало. Важливо вказати де і як саме це допомагає в роботі. Наприклад, представляючи графічно результати вимірювань в лабораторній роботі чи роботі фізичного практикуму, маємо вказати на переваги такого звіту: зручно аналізувати, легше порівнювати, результат досліджень дійсно «видно». Обов’язково мусимо показати, що створити інфографіку можна не лише за допомогою комп’ютерної програми, а й маючи лише міліметрівку, олівці, маркери та лінійку, наголосивши, що всім доступний даний спосіб подання інформації.

Щодо інклюзивних груп, то необхідно підкреслити, що учні з вадами слуху вирізняються наполегливістю, старанністю та сумлінністю при виконанні подібних завдань. Працюючи за алгоритмом вони чітко дотримуються необхідної послідовності дій, а отримавши завдання творче – нерідко дивують оригінальністю ідей. Таке відношення до роботи сприяє стараннішому ставленню інших учнів до  виконання завдань.

Професія змушує нас рухатись в ногу з часом. За словами В. Сухомлинського, «…найдосвідченіший вчитель ніколи не повинен зупинятися на досягнутому, бо якщо не має руху вперед, то неминуче почнеться відставання». Пам’ятаючи, що головна мета навчально – виховного процесу - навчити учнів вчитися, ми маємо разом з ними вчитися протягом всього життя. Вчитися вибирати потрібні джерела інформації, ставити цілі пізнавальної діяльності, шукати і знаходити найкращі способи досягнення поставлених цілей, організовувати діяльність, вміти оцінювати отримані результати, співпрацювати з колегами, учнями, їх батьками.

Тільки мобільний вчитель може виховати учнів, які усвідомлюють свою належність до українського народу, європейської цивілізації; орієнтуються в реаліях і перспективах соціокультурної динаміки; підготовлені до життя у  конкурентному, взаємозалежному світі. Таким чином, професійна мобільність вчителя – важливий шлях успішної соціалізації учнів, яким у зв’язку з динамізмом сучасних суспільних перетворень необхідно постійно  адаптуватися у світі, що постійно змінюється.

Таким чином, мобільний вчитель має працювати за новими педагогічними технологіями, здійснювати науково та педагогічно обґрунтований вибір навчальної програми, відповідних до неї дидактичних засобів, підручників та посібників, розробляти таку методичну систему навчання з предмету або циклу дисциплін, щоб не тільки давати знання, а й навчати самостійно мислити, спираючись на ці знання, збуджувати інтерес в учнів до творчого пошуку.

Таким чином, можна зробити висновок, що: результативно працювати в умовах модернізації освіти може лише мобільний педагог.

 Оскільки педагогічна мобільність є запорукою мобільності учнів, що дозволяє підняти на якісно новий рівень навчально - виховний процес, підвищити рівень навчальних досягнень та забезпечити психолого - емоційний комфорт і подальшу соціальну адаптованість випускників, то саме розвиток  мобільності педагога – стратегічний напрямок в освіті ХХІ ст.

Пам’ятаймо: завдання сучасної школи - навчити жити, а місія нас - педагогів – допомогти розкрити та розвинути здібності, таланти і можливості наших учнів!

ЛІТЕРАТУРА:

1.     Національна доктрина розвитку освіти Указ Президента України № 347/2002 від 17.04.02 року[ Електронний ресурс] –Режим доступу:

http://osvita.ua/legislation/other/2827/

2.     Державна національна програма «Освіта» («Україна XXI століття»)

[Електронний ресурс] – Режим доступу:

http://education-ua.org/ua/ekskurs/297-derzhavna-natsionalna-programa-osvita-ukrajina-xxi-stolittya

3.Закон України «Про загальну середню освіту» [ Електронний ресурс] –Режим доступу: http://osvita.ua/legislation/law/2232/

4.Концепція «Нова українська школа»[ Електронний ресурс] –

Режим доступу: http://osvita.ua/school/52062/

Інноваційні підходи до розбудови інклюзивної освіти як умова розвитку соціальної компетентності учнів з особливими освітніми потребами в Одеському центрі ПТО

                                                                           

Організація ефективної роботи в інклюзивних учнівських  колективах - нагальне завдання сучасної педагогіки. В данній статті відслідковується значення інклюзивного навчання для формування та належного розвитку соціальної компетентності молоді.  В роботі наведені приклади форм та методів взаємодії педагогічного колективу з учнями в інклюзивних групах ОЦПТО. Безперервний пошук шляхів та прийомів, повсякчасне самовдосконалення та систематична інформальна освіта педагогів - запорука успішного подолання перешкод та результативне вирішення професійних задач.

Organization of effective work in inclusive student groups is an urgent task of modern pedagogy. In this article is monitored meaning inclusive education for formation and appropriate development of social competence of young people. Examples of forms and methods of interaction of the teaching staff with students in the inclusive groups Odessa Center for Vocational Education are given. The continuous search for ways and techniques, continuous self-improvement and systematic informational education of teachers are the key to successful overcoming obstacles and effective solution of professional problems.

Ключові слова : інклюзивна освіта, соціальна компетентність, інклюзивна група учнів, професійна  освіта, експеримент всеукраїнського рівня, освітні заходи.

Key words: inclusive education, social competence, inclusive group of students, vocational  education, all-Ukrainian experiment, educational events.

                                                                                                                                                                                            Єдиний, хто не втомлюється – час,

  А ми живі, нам треба поспішати…

        Ліна Костенко

Питання забезпечення доступу до якісної освіти дітей з особливими освітніми потребами є одним з пріоритетів держави у сфері освіти. Відповідно до  Закону «Про освіту» [1], держава створює умови для здобуття освіти дітям з особливими освітніми потребами з урахуванням їх індивідуальних можливостей, здібностей та інтересів, а також забезпечує виявлення та усунення факторів, що перешкоджають реалізації прав таких осіб в процесі навчання.

Концепція інклюзивної освіти відображає одну з головних демократичних ідей – всі діти – цінні й активні члени суспільства. Навчання в інклюзивних освітніх закладах корисне як для дітей з особливими освітніми потребами, так і для повносправних дітей, членів родин та суспільства в цілому [5]. Взаємодія дітей з різними можливостями сприяє когнітивному, фізичному, мовному, соціальному та емоційному розвиткові всіх, а, особливо, неповносправних дітей. Формальна взаємодія учнів в інклюзивному середовищі вчить їх природно сприймати і толерантно ставитися до людських відмінностей, сприяє налагодженню між всіма учасниками взаємодії дружніх стосунків, загартовує готовність до взаємодопомоги, виховує чуйність, рівноправність, людяність. Отже, інклюзивна освіта корисна ще і з суспільної точки зору.

"Інклюзивна освіта в Україні потрібна не лише дітям з особливими потребами, а й всім нам, бо здатність сприймати не таких, як ти сам – вагомий показник рівня свідомості нації" - Марина Порошенко.

Аналіз психолого-педагогічної літератури дозволив розглядати поняття «соціальна компетентність»  як процес і результат засвоєння й активного відтворення особистістю соціально-культурного досвіду (комплексу знань, умінь, цінностей, норм, традицій) на основі її діяльності, спілкування, відносин; як результат, що передбачає зміщення акцентів з їх накопичення до формування здатності застосовувати досвід діяльності при вирішенні життєвих проблем, брати на себе відповідальність, проявляти ініціативу, активність в командній роботі, попереджувати й вирішувати конфлікти, бути толерантним у складних ситуаціях [4].

Проаналізувавши все це, можна зробити висновок, що вказані здібності набуваються учнями і в процесі опанування навчальних предметів, і внаслідок впливу навколишнього середовища, і в результаті неформального спілкування. Крім цього, чималу роль відіграють спеціально організовані види колективної діяльності учнів: проектна діяльність, виховні та позаурочні  заходи, групова та парна робота, заходи доброчинства тощо.

Відсутність соціальної компетентності можна пояснити не результативною взаємодією, яка, як правило, призводить до непорозуміння між самими учнями чи труднощами в спілкуванні між молоддю та дорослими. Саме низький рівень соціальної компетентності молоді і є причиною виникнення конфліктів та психологічних бар’єрів у спілкуванні. А от належний рівень соціальної компетентності учнів забезпечить їх самореалізацію та самоствердження  у майбутньому. Тому ми, наставники, маємо створити всі необхідні умови та систематично добирати методи, форми, способи та підходи, що сприятимуть активній соціалізації молоді з особливими освітніми потребами, забезпечуватимуть успішне функціонування наших неповносправних випускників у соціальному середовищі. У процесі соціалізації молода людина має пізнати й прийняти вимоги суспільства, відчути власну приналежність до нього, пристосуватись до оточуючого середовища і набути здатності до успішного здійснення соціальних ролей.

Одразу від моменту формування інклюзивної групи учнів починається залучення кожного з них до участі в громадському житті нового для них колективу – їх соціалізація. Це і орієнтація на власний та колективний успіх, і визначення особистісної активності кожного, і формування вмінь керувати  процесами розвитку пізнання, і критичне ставлення до вчинків оточуючих і до себе самого, і здатність до адекватної самооцінки. Від самого початку нових стосунків засвоюються певні соціальні норми, відбувається зближення та порозуміння з однолітками. Формування соціальної компетентності учня базується на таких особистісних утвореннях: мотивація, досягнення, позитивне ставлення до себе, висока самооцінка, здатність до конструктивної поведінки у складних ситуаціях [3]. Тому ми, педагоги мусимо докласти максимум зусиль задля того, аби процес соціалізації кожного учня, а, особливо, неповносправного, був якомога позитивнішим та результативнішим.

То як організувати освітній процес в інклюзивному середовищі, що позитивно сприятиме формуванню соціальної компетентності учнів з особливими освітніми потребами?

Навчання – цікава й непроста річ. Навчання професії – ніби просто один з різновидів цього процесу, але для учнів, особливо для підлітків, цей вид взаємодії зі старшими є незабутнім етапом життя. Вчитись власноруч виконувати певні операції, самостійно щось виготовляти чи ремонтувати – це вам не писати й не читати. (Хоча без цього не обходиться, але «задля справи» - не лінь.)

При необхідності щось полагодити ми звертаємось до майстрів певного напрямку. А просто використовуючи різні прилади, речі, мало хто з нас задумується про те, скільки людей працювало над їх створенням. Робочих професій є ціла низка, є важчі фізично, є складніші інтелектуально, але всі вони, без заперечень, цінні і необхідні. Саме цим ремеслам і навчають учнів в закладах професійної освіти.

Заклопотані власними справами люди рідко помічають, а якщо помічають, то мало хто з них задумується про особливості життя тих, хто має певні порушення, а, отже, особливі потреби. Діти з особливими освітніми потребами досі навчались в спеціальних навчальних закладах. І лише в останні роки в нашій країні пішла мова про їх залучення до загальних дитячих колективів – почало впроваджуватись інклюзивне навчання.

Колектив одного із ЗПО Одещини, а саме: ДНЗ «Одеський центр професійно-технічної освіти» (надалі - ОЦПТО, Центр) вирішив не чекати доки учні з порушеннями слуху здобудуть базову загальну світу в інклюзивних класах загальноосвітніх шкіл, а потім прийдуть здобувати професію. Погодившись на пропозицію директора -  Сущенка Сергія Борисовича, який запропонував спробувати адаптувати в освітнє середовище професійної освіти випускників спеціалізованих шкіл, ми започаткували впровадження інклюзивної освіти в ОЦПТО. Так з 2006 року поруч зі звичайними навчальними групами в закладі є інклюзивні, в яких разом навчаються учні які чують, і учні які мають порушення слуху, та спеціальні – для учнів з порушеннями слуху.

Освітній процес – це річ, що потребує вдосконалення повсякчас, а особливо тоді, коли вносяться певні зміни. Навчання дітей з особливими потребами спонукало до пошуку нових методів, прийомів та форм взаємодії викладачів та майстрів виробничого навчання зі своїми підопічними.

Розуміючи, що легким процес інклюзії не буде, педагогічний колектив звернувся за порадами до Сергєєвої Лариси Миколаївни – професора кафедри  державної служби і менеджменту освіти ЦІППО ДВНЗ «Університет менеджменту освіти» НАПН України, доктор педагогічних наук, професор. Періодично консультуючись та маючи вже певні напрацювання, Сущенко С.Б., заручившись підтримкою колективу, який він очолює, вирішив ініціювати проведення на базі  ОЦПТО експерименту всеукраїнського рівня на тему: «Технологія забезпечення доступності освітнього простору професійно-технічного навчального закладу для учнів з порушеннями слуху».

Задля реалізації експерименту в навчальному закладі, створено творчу групу, до складу якої входять творчі та активні викладачі та майстри виробничого навчання Центру. Спланувавши роботу та розподіливши обов’язки, приступили до виконання  експерименту. Окрім виконання доручених завдань, колектив педагогів систематично бере участь у нескінченній низці науково-методичних семінарів, конференцій, практикумів, організованих адміністрацією Центру задля пошуку оптимальних шляхів запровадження інклюзивного навчання в середовище закладу професійної освіти.

Як результат експерименту маємо успішне навчання в інклюзивних групах нашого навчального закладу 40 учнів з різним ступенем порушень слуху. Вони здобувають професії «Штукатур; лицювальник-плиточник», «Електрозварник ручного зварювання», «Перукар», «Кухар; кондитер», «Манікюрник-педікюрник», « Монтажник санітарно-технічних систем та устаткування; монтажник гіпсокартонних конструкцій; електрозварник ручного зварювання».

Слід відзначити набуття учнями з особливими освітніми потребами в нашому освітньому закладі не лише професійних знань, а й належного формування життєвої компетенції. Тісна взаємодія учнів з різними можливостями сприяє вдосконаленню комунікативної та соціальної компетентностей всіх її учасників. Прагнення до безпосереднього спілкування учнів інклюзивних груп між собою (без перекладача жестової мови), спонукає до вивчення мови жестів не лише викладачами, а й охочими учнями. Крім вивчення жестової мови, учасники взаємодії більше уваги стали приділяти виразу обличчя, міміці, частіше посміхатися, адже для людей з порушеннями слуху велику частину інформації несе саме емоційний стан і вигляд співрозмовника. Спілкування з однолітками, які мають порушення слуху, але є настільки відкритими, щирими і компанійськими спонукає до переосмислення життєвих цінностей, мотивує прагнення до саморозвитку, самовдосконалення, самореалізації.

Щодо навчання, то необхідно підкреслити, що учні з порушеннями слуху вирізняються наполегливістю, старанністю та сумлінністю при виконанні практичних завдань. Працюючи за алгоритмом чітко дотримуються необхідної послідовності дій, а отримавши завдання творче – нерідко дивують оригінальністю ідей. Таке відношення до роботи сприяє стараннішому ставленню інших учнів до  виконання завдань.

З впровадженням інклюзивної освіти постало нове завдання перед викладачами та майстрами виробничого навчання у нашому освітньому закладі: навчитись працювати по-новому. Причому додаткового часу на навчання самих наставників не було. Методом власних спроб і, звичайно, певних помилок, кожен намагається спланувати свою діяльність в інклюзивних групах так, аби навчання було доступним і успішним для учнів з різними можливостями та потребами, аби всі різновиди наших взаємодій сприяли успішній соціалізації наших підопічних.   

Звичайно що, планувати, організовувати та реалізовувати належну роботу в інклюзивних групах значно складніше, ніж в звичайних. Та при злагодженій роботі всього педагогічного колективу, завдяки систематичним всеобучам в даному напрямку, ми вже можемо впевнено стверджувати, що напрацювали певну технологію забезпечення доступності освітнього простору професійного освітнього закладу для учнів з порушеннями слуху. Ніхто з учасників експерименту не зупинятиметься на досягнутому, ми прагнутимемо подальшого вдосконалення навчального процесу в інклюзивних  та спеціальних групах. Маємо на меті якомога ширше впроваджувати в процес навчання учнів з порушеннями слуху сучасних педагогічних технологій задля підвищення їх пізнавальної активності та покращення рівня знань, умінь та навичок, а найголовніше – набуття ними тих необхідних компетенцій, що забезпечать їм належний рівень життя.

Оскільки пріоритетними завданнями всієї освітньої політики є створення умов для розвитку конкурентоспроможної особистості, то сьогодні, як ніколи, гостро стоїть завдання осмислення й пізнання буття, створення нової філософії освіти, відкритої до таємниць життя учня, його прагнень, життєвого потенціалу. На цій підставі мають формуватися нові підходи та прийоми педагогів, які готують компетентну, відповідальну, конкурентоспроможну молодь. Враховуючи це при  роботі в інклюзивних групах учнів необхідно дати можливість кожному учневі, зважаючи на його здібності, схильності, інтереси, ціннісні орієнтації та суб'єктивний досвід, можливість реалізувати себе в освітній діяльності. В процесі навчання учнів з порушеннями слуху значущими стають ті складники освітнього процесу, які розвивають індивідуальність учня, створюють належні умови для його саморозвитку й самовираження.
Від професійної майстерності вчителя залежить, наскільки він може, не відриваючись від тем, передбачених програмою, задовольняти пізнавальні інтереси учнів. При викладанні в закладі професійної освіти необхідно враховувати напрямок професії, яку обрали учні, відповідно акцентувати їх увагу на перспективній можливості користуватися пропонованими знаннями з предметів в певних професійних ситуаціях; стимулювати бажання в учнів набути досвіду застосування отриманих знань для виконання своїх функціональних завдань на високому рівні.  

        Здібності більшості учнів з порушеннями слуху, з якими мені доводилося працювати, до скрупульозного виконання вимірювань, спостережень, досліджень, переконує в необхідності більшу частину часу  приділяти саме практичній діяльності учнів. До речі, це легко реалізувати використовуючи міжпредметні зв’язки зі спеціальними дисциплінами, а особливо з виробничим навчанням. Вчитель має дуже чітко, конкретно сформулювати завдання, перевірити, що учень зрозумів чого від нього чекають і результат буде позитивним.

Щодо рівня складності організації різного роду освітніх заходів, то, підготовка та проведення позаурочних та виховних заходів в інклюзивних колективах потребує менших психологічних та методичних зусиль, порівняно з плануванням та проведенням уроку для учнів з різними освітніми можливостями та здібностями. Особливо приємно вражає розмаїття заходів, які проводять педагоги нашого закладу для учнів інклюзивних груп.  

Наприклад, "Ми різні, але ми рівні" - гасло урочистостей з нагоди Міжнародного для людей з порушеннями слуху в  Одеському центрі професійно-технічної освіти. Тематична лінійка, інтерактивний урок, флешмоб, години спілкування, конкурси стіннівок та декламування віршів з супроводом жестів - все це покликано донести учням з порушеннями слуху їх рівноправність в великій родині освітнього закладу.  Учасники заходів щиро демонстрували прагнення порозумітися, засвідчували неабиякі навички мови жестів, переконливо виявляли свої почуття та емоції, доводячи щедрість сердець, толерантність, чуйність, людяність.‹

З цієї ж нагоди для учнів інклюзивної групи №11  класним керівником проведено виховну годину на тему: «З жестовою мовою ми рівноправні». Особливо переконувати юнаків в необхідності нам, людям, що чують, вивчати мову жестів задля порозуміннями з нечуючими не довелося. Адже вже другий рік поспіль вони разом з наставницею оволодівають найпростішими рухами жестової мови аби друзям-одногрупникам було комфортно. Всі разом, на власному досвіді пересвідчилися, що хлопці з порушеннями слуху прагнуть рівних вимог, однакових підходів, доручень. В різних видах діяльності вони виявляють зразкову сумлінність та наполегливість, доводячи власну здатність до виконання всіх можливих завдань. Важливо лише донести їм зміст, чітко пояснити його, а тут без жестової мови не впоратися. Тож висновок зустрічі сформулювали разом: «Ми різні, але ми – рівні! З жестовою мовою ми рівноправні!»

Хвилюючим моментом спілкування був перегляд жестового супроводу пісні Христини Соловій «Тримай мене міцно». Це послужило переконливим доказом слів класного керівника щодо використання мови жестів як більш зворушливого способу передачі інформації. «Всі ми від народження використовуємо невербальні способи висловлювання – жестикуляцію. А якби ми поруч з усним мовленням вивчали і мову жестів – ми б зробили наш світ доступнішим для тих, хто не чує. Не вони, а ми маємо, мусимо робити те, що можемо: вчити жестову мову, аби зробити життя світлішим для людей з особливими потребами. Пам’ятаймо, ми можемо покращити світ навколо. Гарні вчинки породжують і примножують добро. Будьмо добрими, толерантними, гідними людьми!» - завершальні слова зустрічі від наставниці.ер

Переконливим прикладом практичного втілення інноваційних прийомів розбудови інклюзивного навчання є представлений в даній роботі конспект уроку української мови з використанням українознавчих елементів в інклюзивній групі ЗПО на соціокультурну тему: «Меценати, які люблять Україну до «глибини власної кишені» (Мовна тема: «Просте ускладнене речення), розроблений викладачем української мови ДНЗ ОЦПТО Ладиженською С.В.

Підготовка та проведення описаних заходів  переконують, що організація освітнього процесу, спрямованого на формування соціальної компетентності особистості учня з особливими потребами, полягає у створенні умов для формування досвіду пізнавальної активності учнів, пошуку різних способів практичної і творчої діяльності, інтеграції теоретичного і практичного змісту освіти, а також ціннісного ставлення до навколишньої дійсності.

Головною умовою успішної соціальної підготовки дітей з порушеннями слуху, є розвиток їх мислення та мовленнєвих навичок. Саме ці здібності забезпечують можливість розвитку  тих розумових операцій (аналіз, синтез, узагальнення), за допомогою яких дитина набуває знання.

Розумові операції здійснюються у дітей з порушенням слуху ще до того як вони оволодівають мовою. У процесі розвитку дитини внаслідок засвоєння різноманітних знань і умінь стають можливими нові види діяльності, з часом сфери цих видів діяльності значно розширюються й ускладнюються їх форми, що зумовлює перехід до якісно нових стадій інтелектуального розвитку [2]. Багато хто вважає, що дитині з порушеннями слуху посильно оволодіти навчальним матеріалом лише на початковому чи середньому рівнях, таке судження дорослих людей помилкове. Воно не відповідає реальним освітнім потребам учнів. Традиційно в спеціальній школі навчають тільки передаючи знання від учителя до учня, тоді як в сучасній педагогіці, при оновленні освітнього процесу в спеціальному або інклюзивному класах навчання, педагогічний колектив повинен прагнути до формування творчої, самостійної особистості.

У навчальних програмах з предметів розкрито основні змістові лінії, за якими вчитель має працювати, формуючи в учнів з порушеннями слуху  цілісну освітню діяльність на уроках. В програмах об’єднано не тільки ланки діяльності учителя, а й враховано особливості нечуючої дитини, обсяг навчального матеріалу та програмні вимоги. Методичне оснащення, яке готує вчитель до уроку, повинно забезпечуватися дидактичним матеріалом, картками з новою термінологією, новими словами, словосполученнями, проте програми не передбачають розвитку творчості, зацікавленості, пошукової діяльності, емоційного та оцінювального ставлення учнів до  дійсності. Тому вчитель повинен повсякчасно працювати над удосконаленням технології навчання, яка має вибудовуватися у неперервну лінію, кожна ланка якої буде виконувати певну функцію.

В нашому освітньому закладі від початку впроваджування інклюзивної освіти, наперекір труднощам, що виникають, весь колектив докладає чималих зусиль задля того, щоб  для молоді з порушеннями слуху повсякчас відкривалися додаткові можливості щодо спілкування, мовленнєвого та загального розвитку, ефективної соціалізації, адаптації до реалій сучасного життя. Наші учні з порушеннями слуху не ізольовані від повносправних однолітків, що  сприяє підвищенню рівня загальноосвітньої підготовки та розвитку комунікативних навичок; вони постійно контактують з дорослими – своїми наставниками, чия увага та підтримка створюють умови для нормального психічного становлення й особистісного розвитку дитини. Усе це сприяє кращій соціалізації дитини та її безперешкодній інтеграції в громаду.

Дослідження зарубіжних фахівців [6] підтверджують, що в інклюзивних умовах у дітей із порушеннями слуху значно розширюється обсяг словникового запасу, підвищується мовленнєва активність, поліпшуються навички читання з губ.

Приємно те, що ми – педагогічно-інженерний колектив  закладу професійної освіти не наодинці долаємо перешкоди, що зустрічаються нам на шляху розбудови інклюзивної освіти. Дізнавшись про запровадження використання в освітньому процесі  спеціальних програм-додатків, губернатор Одещини завітав до ДНЗ ОЦПТО з цінними подарунками для учнів, які мають порушення слуху - смартфонами. «Це діти, яким необхідна турбота держави. Необхідно створювати комфортні умови для їхньої адаптації в суспільстві, адже вони потребують більшої турботи. Ці гаджети із спеціальним додатком зроблять їхнє навчання більш зручним. Ми приділяємо багато уваги інклюзивній освіті, створюємо класи, щоб діти адаптувалися, а не навчалися в інтернатах» - написав на своїй сторінці у Фейсбуці Максим Степанов [7].

Робота в інклюзивній групі учнів суттєво відрізняється від роботи в спеціальній. Для збереження прийнятного для всіх категорій учнів темпу, використання мобільних додатків, які перетворюють мову в друкований текст і навпаки стає в нагоді. А особливої уваги заслуговують можливості додатка  Сlassroom від Google G Suit. Кожен з педагогічних працівників ОЦПТО має свій курс – Класрум, в якому має можливості індивідуально та фронтально взаємодіяти з учнями та колегами. Можливості даного ресурсу, на мою думку, невичерпні. Це і спільна робота учнів над проектами, і колективне виконання малюнків, графіків чи таблиць, що сприяє можливості розкриттю потенціалу кожного учня, розвитку творчості та ініціативності учнів; індивідуальне опрацювання представленої інформації, багаторазове онлайн-тестування з пройденої теми, консультування з викладачем при виконанні домашнього завдання та інші види взаємодії учнів між собою, учнів з викладачем та індивідуально: учень-викладач. Цей різновид діяльності та взаємодії розширює можливості всіх учнів, а особливо цінним є для учнів з порушеннями слуху. Адже їх невеликий лексичний запас є чималою перепоною в навчанні: важко зрозуміти завдання, не одразу усвідомлюється обговорений чи навіть прописаний алгоритм дії, а його демонстрування – запорука можливості відчути себе успішним для учнів з різними освітніми можливостями.

На сучасному етапі реформи освіти одним з головних чинників виступає поширення нових освітніх  технологій. У розвитку системи освіти переважає неперервний особистий розвиток учнів та навчальне середовище гуманістичного типу. Саме такий розвиток освіти складає основу підходу до сучасного освітнього процесу. Щодо сучасних педагогічних технологій, то вченими розроблено чимало наукових праць, але кожен педагог повинен при їх використанні враховувати розвивальний потенціал навчального предмету, індивідуальні особливості психологічного і фізичного розвитку учнів, закономірності формування  мислення учнів. У вчителя повинні зароджуватися нові підходи до навчання учнів з порушенням слуху, він повинен поєднувати в них як провідні ідеї науковців, так і загальні теоретичні положення та власний педагогічний досвід навчання таких учнів.

Література

1. Закон України «Про освіту» від 05.09.2017 року
2. Лорман Т. Сім стовпів підтримки інклюзивної освіти: як перейти від запитання «Чому?» до запитання «Як?» // Міжнародний журнал цілісної освіти, 3(2), 2007, С. 22—38.
3. Луценко І. Психолого-педагогічний супровід дитини з особливими потребами в умовах інклюзивного навчання.//Інклюзивна освіта: стан і перспективи розвитку в Україні. — К.: ФОП Придатченко П.М., 2007. — С. 20-33.
4. Ніколаєску І.О. Формування соціальної компетентності учнів загальноосвітніх навчальних закладів відповідно до вимого нових державних стандартів: науково-методичний посібник/ І.О. Ніколаєску – Черкаси: ОІПОПП, 2014.
5. Основи інклюзивної освіти. Навчально‐методичний посібник:/ за заг. ред.. Колупаєвої А.А. – К: «А. С. К.», 2012. – 308 с.
6. ТаранченкоО.М., Інклюзивна освіта для дітей із порушеннями слуху: революційна тенденція чи еволюційний процес?» /Збірник наукових праць № 7(9) 2010

https://www.facebook.com/StepanovMV